Жизнь на Земле – мгновенье,
А что нос ждёт потом,
Когда оставив Землю,
Предстанем пред судом?
Признаюсь, я в смтенье,
На этот Божий суд
Ведь все без исключенья,
Настанет час, придут.
Получат там награды
Все, кто перед Отцом
Не запятнал одежды
Позором и стыдом.
Кто, с сокрушенным сердцем,
Пред господом всегда
В молитве на коленях,
Чтоб не попасть туда.
Туда, где нет и смеха,
И нет там сладких снов.
Там дым, огонь и сера,
И скрежет там зубов.
Для грешных муки ада
Там в озере с огнём.
Ни будет им пощады
Ни ночью и ни днём.
Чтоб получить спасенье,
До страшного суда
Спеши с грехом расстаться
Навеки, навсегда.
И будет в вечной жизни
Блаженство и покой,
Когда Отец небесный
Возьмёт к Себе домой.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
